|
МАЛІЖАНСЬКА БАТЬКІВЩИНА Прес-служба Міжнародної Академії літератури і журналістики, mala-akadem@ukr.net Село Рекіти лежить на віддалі тридцять кілометрів від районного центру Міжгір’я і сімдесят кілометрів від найближчої залізно-дорожньої станції Воловець. Розташоване у північно-західній частині Міжгірського району на південно-західних схилах головного вододільного хребта Карпат у лісовому поясі на висоті 670 метрів над рівнем моря. В народі цей край називають Верховиною. Село межує на півночі з Студеним, на південному заході - з Ізками, на сході – з Новоселицею, південному сході – Голятином, на півдні – з Келечином, якщо перейти водороздільний хребет – з селами Хащованя та Ялинкуватий Львівської області. Село сполучене шосейною дорогою через Новоселицю з районним центром Міжгір’я. До Волівця можна доїхати возовою дорогою через Студений. Пішачкою, що в’ється понад село, можна вийти в село Ізки, або Пилипець на автомобільну дорогу, що веде до Волівця. Возовою дорогою, або пішачкою можна добратись на залізничний полустанок, що є на горі Бескід. Село Рекіти лежить біля підніжжя Бескіду і Близниці, по обидва береги гірської притоки річки Ріка. Глибокі видолинки поорали територію села на окремі горбочки, на яких знаходяться обійстя рекітчан, а саме: Лукижі, Ялина, Марковлята, Затінь, Путь, Зворяни, Кичера, Млака, Кінаші, Обочина. За хатами тягнеться смуга загород, а далі - верхи, вкриті сторічними смереками, а тепер покорчовані і перетворені та сільськогосподарські угіддя: Ріг, Ялина, Підкути, Перенизь, Шийка, Черенина, Берце, Тюховий, Ярівки, Мильові Кути, Кошари, Лаз, Кравцівське, Лукачка, Долина, Голин Верх, Щовб, Осовня, Мазурки, Масянки, Тисовець, Перелуки, Кринички... Рекітськими стежками мандрували опришки на чолі з легендарним провідником Олексою Довбушем. Не раз бували вони і у Шатниковій Кичері, де, за народними переказами, сховані їх скарби, а у хаті сивого тисівського діда переховувався від переслідувачів сам Олекса Довбуш, пив холодну воду з криниці, лікувався цілющими рекітськими травами та ягодами. Різноманітна флора і фавна краю. Ліси переважно хвойні (ялина, смерека ( з домішкою листяних) бук, ліщина, береза, вільха, липа). На лісових галявинах – ціла аптека: арніка гірська, конвалія, звіробій, лікарська ромашка, цинторія, чебрець, брусниці, гав’яз, подорожник росте майже на усіх угіддях. У літньо-осінній період ліси приваблюють грибників, які наповнюють свої кошики білими грибами: гливами, підберезниками, маслюками, польськими грибами, сироїжками, лисичками, парасольками, корбанами, білюшками, рижками. Багаті ліси і ягодами: суницею, чорницею, малиною, ожиною, брусницею. Тваринний світ представлений вовками, лисицями, чорними білками, куницями, кабанами, рисями, карпатськими ведмедями, борсуками, зайцями. Зачаровує своєю неповторною красою річка з чотирьма притоками, у якій нереститься форель. В урочищі Ялина, Ярівки і Кравцівське є мінеральні джерела. Клімат – помірно континентальний . ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ НАЗВА РЕКІТ? З топонімічного словника ми дізнаємось, що назву, очевидно, принесли з собою втікачі з Галичини, де здавна відоме прізвище Рекіти. Ця назва походить від слова “ рокити” тобто верби. Але в одній із легенд розповідається, що якийсь дуже багатий феодал вирішив побудувати собі замок на горі. Замок мав бути міцний, і тому його будували з каменю. Камінь доводилося носити на гору в руках, тому праця ця була дуже важка і непосильна. Люди страшно втомлювались, знемагали, часто помирали від непосильної роботи. На їх місце прикажчики феодала приводили інших. Не один раб мріяв втекти звідси, але це було майже неможливо. Втікачів одразу ж ловили і карали нелюдськими тортурами. Через це і місцевість, яка входила у власність феодала, дістала назву Мукачево – це від слова “мука”. Ось так виникло Мукачево. Однак не всіх рабів вдалося скорити. На будівництві замку працювали три товариші. Ім’я одному з них було Рекіта. Злиденне життя змусило їх втікати. Пізнього вечора, коли втомлені працею люди полягали спати, вони осідлали трьох коней і мимо варти поскакали у густі ліси. Вранці, виявивши втікачів, прислужники феодала кинулись на розшуки. Але втікачі виявились мудрішими за своїх гнобителів. Почувши гомін, три товариші зрозуміли, що то їх шукають, і почали думати, як врятуватися від смерті. Довго вони думали, але придумати нічого не могли. – Видно і нас чекає така нещаслива доля, як і багатьох інших, – сказав один із них. – Не впадайте в розпач, – друзі, я, здається знаю, що треба робити, – сказав інший. – Ми поміняємо коням підкови задом на перед. Тоді ми можемо спокійно їхати далі, а сліди наші будуть показувати у протилежний бік. Тільки так ми можемо збити з пантелику сторожу феодала. Так вони і зробили, а погоня повернулася ні з чим. Довго вони ще подорожували, але настав час зупинитися на постійне життя. Розпрощавшись, друзі пішли кожен своєю дорогою. Один з них зупинився на гористій місцевості, оточеній густими лісами. Ім’я його було Рекіта. Як твердить легенда, це і був засновник села, яке й до сьогодні іменується Рекіти. Архітектурною пам’яткою села є Миколаївська православна церква, збудована 1643 року. Вся робота на будівництві церкви ( із переказів старожилів) велася вручну, без пили. Церкву будували у лісі в урочищі Близниць, поблизу села Лісковець. Потім розібрали готовий матеріал, перевезли в село на гору Кичера, де й побудували церкву заново. Церкву три рази переставляли в трьох місцях і в даний час вона стоїть на третьому місці. В останній раз перебудована в 1854 році. Покрита дранкою. В церкві є іконостас, де зберігаються три ікони – Миколай, 12 Апостолів, Благовіщення. Це ікони 18 століття. У вівтарі на Престолі лежить древнє Євангеліє, написане старослов’янською мовою. Список реабілітованих громадян села Рекіти 1.Барнич Іван Іванович, 1899 року народження, член соціалістичної партії 1916-1920 років, член КПЧ , до 1935 року проживав у Празі, будівельник, засуджений у 1940 році на п’ять років. 2.Кінаш Андрій Федорович, 1908 року народження село Рекіти, наймит НКВС, 2 липня 1940 року. 3.Маркович Василь Михайлович, 1926 року народження село Рекіти, засуджений військовим трибуналом 8 вересня 1947 року на 10 років. 4.Маркович Єва Михайлівна, 1922 року народження село Рекіти, 23 липня 1940 року засуджена військовим трибуналом на три роки, реабілітована у 1990 році. 5.Маркович Михайло Іванович 1928 року народження село Рекіти, засуджений 4 вересня 1940 року. 6. Млавець Ганна Степанівна, 1882 року народження село Рекіти, засуджена за рішенням особливої наради при НКВС СРСР 27 вересня 1940 року на три роки. 7.Попович Іван Михайлович, 1912 року народження село Рекіти, член КПЧ у 1934-1938 роках засуджений 2 липня 1940 року. 8.Редей Ганна Іванівна, 1921 року народження село Рекіти, засуджена 1941 року. 9.Редей Федір Ілліч, 1922 року народження село Рекіти, засуджений за рішенням особливої наради НКВС СРСР 6 серпня 1940 року. 10.Рошко Юрій Федорович, 1921 року народження село Рекіти, засуджений за рішенням особливої наради НКВС СРСР 4 жовтня 1940 року. 11.Тарчинець Іван Петрович, 1919 року народження село Рекіти, засуджений за рішенням особливої наради НКВС СРСР 1940 року. 12.Тарчинець Михайло Іванович, 1912 року народження , засуджений за рішенням особливої наради НКВС СРСР 1940 року. 13.Хрипта Іван Олексійович, 1923 року народження, засуджений 14 лютого 1948 року. 14.Хрипта Михайло Олексійович, 1921 |
11 октября 2016
|
| Закрыть |
